мистецькі вечорниці

 

Зелена брама




Монолог нескореного

Присвячено бійцям 6-ї та 12-ї армій, які, потрапивши в оточення, вели запеклі бої в серпні 1941 року в лісовому урочищі Зелена брама поблизу села Підвисокого на Кіровоградщині.

 

Зелена брама. Зелена брама,

Моє ти горе, кривава драма.

В очах і досі бої жорстокі,

Сади вишневі у Підвисокім.

Понад рікою, на побережжі

Земля і небо в диму, в пожежі.

А ми в облозі, як у безодні,

І ми несхитні, хоча й голодні.

У рукопашну йдемо, в атаки

І гнівом палим фашистські танки.

Навколо – пекло. Харчів – ні грама.

Спливає кров’ю Зелена брама.

 

Не раз ішли ми в тій круговерті,

В диму й пилюці назустріч смерті.

Стискала горло їдка задуха,

Кипіла гнівом ріка Синюха.

Вогонь –  хлібами, вогонь – в діброві.

Поникли трави, липкі від крові.

З нас ніби чавлять останні соки.

Упало сонце за Підвисоким,

І світ покрився густою тьмою

Від бурі злої, від злого бою.

Тут від снарядів на ямі яма,

Та не здається Зелена брама.

 

Полки ріділи, вмирали роти,

Та нас німоті не побороти.

Хоч нас місила нечиста сила

На рідних схилах, крутих могилах,

Ми боронили свої простори,

Де ми горіли, як метеори,

І проривались на Ятрань, Тікич,

Аби нам вийти з облоги тільки.

Тоді, обмивши болючі рани,  

Ми йшли в підпілля, у партизани.

Тремтіла в муках земля кохана –

Моя відрада, печаль багряна.

У спеку й стужу, у ніч вологу

В борні кували ми перемогу.

І пронесли ми свою відвагу

Аж до Берліна, аж до рейхстагу.

Та в мене й досі журба та сама –

Зелена брама, Зелена брама.

 

Яків Івашкевич



Обновлен 29 июл 2015. Создан 17 июн 2015