мистецькі вечорниці

У полоні стереотипів або «чого ми бідні…»




Схаменіться! будьте, люди,

Бо лихо вам буде.

Т.Шевченко

Катеринопільщина – край квітів і добра. Усі ми знаємо це популярне гасло. Але чи відповідає воно дійсності? Можливо, якщо дивитись на наше містечко з висоти пташиного польоту. А що насправді? Смітники, смітники, смітники…

            Я колись дуже любила повертатись додому дорогою під лісом. Тепер я свідомо її оминаю. Страшенно боляче дивитись на те, у що перетворився ліс. Страшенно боляче дивитись, на що перетворились люди.

            Єгипетська цивілізація залишила після себе величні піраміди, греко-римська – амфітеатри та амфори, давньоруська – печери з мощами численних святих та собори, а ми залишимо після себе – памперси, прокладки, целофан та пластикові пляшки. Це і є наше обличчя в історії. Поволі містечко перетворюється на звалище, а містяни (не всі, звичайно) втрачають не тільки свою божу подобу, а й людську. Один хвалиться, що дохлу свиню викинув у річку (це там, де діти купаються!), інший виніс мертвого пса на базар, третій – висипав ящик гнилих помідорів. А куди ж його нести? Там же смітник! Пам’ятаєте «аромати» останнього літа? І це те місце, де ми купуємо м'ясо і молоко. Ще й кожен дивується: «А що робити? Держава нас не забезпечила баками для сміття.» Не забезпечила, у нас бідна держава. Проте заплати 10 гривень на місяць – і відчуватимеш себе людиною, а не свинею. Невже наша людська гідність цього не варта?

            Тепер про добро, яким славиться Катеринопіль. Ми всі в глибині душі вважаємо себе дуже чесними, добрими і порядними людьми. То чому так багато бездомних тварин по містечку? Такі «багаті» у нас смітники, такі високі наші будинки, а для голодної тварини бракує шматка хліба. Виносять маленьких наляканих, непристосованих до життя на вулиці звірят навіть у лютий мороз. Лобне місце знову базар. Туди звозять усіх, бо «вони там не пропадуть». Запевняю вас: пропадуть! Кошенят з’їдять голодні собаки, а собак відстріляють тамтешні алкаші-політикани, що спершу за пляшкою розробляють концепції управління державою та наступу на «клятих москалів», а після того, як заквасять, влаштовують сафарі на бездомних тварин, відчуваючи себе вершителями собачих доль. Героїзм, чому ні? В АТО піти – від страху мокрі штани, а розстрілювати нещасних беззахисних тварин – це пік мужності!

            Не розумію, коли ж ми, люди, так озвіріли? Одні «добродії» викинули на вулицю  коробку з живими (!) кошенятами наглухо заклеєну скотчем, інші – держаками від лопат забивають  до крові й каліцтва собак, тільки за те, що нещасні на них, бачте, дивились…Хоча б не зурочили таких паскуд!

            Розумію, більшість обивателів дратують собачі тічки, що з гавкотом бігають по селу, кидаючись на велосипеди й машини. Але, переконана, що саме ця більшість  і вивозить своїх підопічних на милість вулиці. Жодна людина з іскрою божою в серці такого не зробить – або стерилізує тварину, або віддасть у добрі руки, або відвезе у притулок, або ж купуватиме протизаплідні пігулки. До речі, у такій дикій, з нашого погляду, країні як Туреччина навіть немає поняття «бездомна» тварина. У них є «спільні» тварини, тобто ті, про яких піклуються всі. У Стамбулі по місту стоять автомати з водою і кормом. Ось такі «бусурмани». Милосердніші, виходить, за нас православних.

            Та що там коти з собаками! Давайте оглянемось на своїх рідних. Скільки покинутих, занехаяних стареньких по наших селах. Усе в дітей «важкий період». Він і не буде ніколи кращим, якщо гроші та кар’єра  будуть важливішими від батьків. Безумовно,  це бачать наші спадкоємці, то ж майбутнє у нас «прекрасне й безхмарне»…

            З болем дивлюся, які аншлаги сьогодні під барами й ресторанами. І це під час війни, коли люди мруть від голоду, втрачають домівки, гинуть під кулями й снарядами. Маєш зайві кошти – віддай їх нужденним, а не влаштовуй банкет під час чуми.

            Ми сердимося на Бога, на владу, на москалів. А знаєте, ми заслужили, мабуть, цю війну своєю черствістю й байдужістю. Шкода тільки, що гинуть на ній найкращі, найблагородніші сини України. Та все логічно, Бог забирає найкращих, а нам дає шанс: або виправитись, або остаточно згоріти у полум’ї своєї ненависті. Героям Слава! Слава Україні!

 

 

 

Тетяна Івашкевич



Обновлен 22 июл 2015. Создан 17 июн 2015