мистецькі вечорниці

Military museum, Шампань




   

 

           Пам’ятаю, як живучи у Радянському Союзі, ми повсякчас бажали один одному мирного неба над головою. Потім ця традиція зникла. Навіщо? Мир сприймався як даність. І от знову це питання на часі. Мир – це те, чого зараз ми найбільше бажаємо, принаймні, – краща частина людства.

            Хто пережив війну, у того вона завжди залишиться в серці. Я знаю це як донька фронтовика, інваліда Великої вітчизняної війни. Найемоційніші батькові вірші – це вірші про війну, про ненависть до ворогів, фашистів, про жахи окупації, армійські злидні, продажних командирів (не всіх, звичайно) і про героїзм бойових побратимів. Усе, мов зараз… А так хотілося вірити, що це ніколи не повториться.

            Мабуть, про щось подібне думав і воїн-афганець  Олег Бойко з братом Русланом, коли 2011 році взявся за організацію військового музею у мальовничому селі Шампань Звенигородського району. Найперше – застерегти, щоб нащадки не повторювали помилок минулого, привити їм честь, патріотизм та почуття обов’язку.  А ще цей музей – реквієм за всіма загиблими й закатованими. Щоб реалізувати такий проект, Олег  продав свою знамениту фірму «Шампаньтранс», яка займалась пасажирськими перевезеннями по всій Європі.

            Зараз музей у Шампані став ще й осередком волонтерського руху. Тут збирають гуманітарну допомогу для Донбасу та АТО, ремонтують, вдосконалюють, а поготів відправляють на передову військову техніку, що так необхідна нашим воїнам, закуповують бронежилети для добровольців та армії. Зі слів Олега Бойка, майже половина бронежилетів, відправлених у зону АТО, пройшли через його руки. За їх перевезення через польський кордон він мало не загримів у в’язницю на 10 років. Один із музейних БТРів Бойко уже відправив на передову, у перспективі ще 5. Окрім того, хлопці ремонтують техніку, що вже потрапила під ворожий обстріл. Тож давайте не будемо байдужими до починань земляків, підтримаймо їх – хто роботою, хто грішми, або ж просто завітаймо до них у музей на гостини. Переконана, там є на що подивитись.

            Музей складається з трьох залів та майданчика під відкритим небом, на якому виставлено зразки сучасної військової техніки: БТР-60, БРДМ -2, гусеничний МТ-ЛБ і, навіть, ракетовіз БАЗ. Цю техніку нещодавно показували в шоу "Україна має талант". Є ще задум побудувати поруч афганський кишлак. Матеріали вже завезено, роботи розпочаті, але не завершені, усе впирається в кошти, та й на фоні останніх подій у країні питання розбудови музею відійшло на другий план.

            У першому залі висить карта Афганістану, на якій воїни-афганці залишають свої автографи та позначають місця дислокації своїх військових частин. Тут багато речей, подарованих ними, – сумні спогади тієї незрозумілої війни. Представлено також національні афганські костюми – чоловічий і жіночий, предмети побуту Афганістану, світлини.

            Наступний зал присвячено Великій вітчизняній війні. Його умовно можна поділити на дві частини: радянську та німецьку. Серед експонатів: особисті речі військових (ложки, запальнички, фляги, махорка), пропагандистські плакати, фотокартки і зброя, багато-багато зброї – холодної, вогнепальної. Запам’яталась розповідь юного екскурсовода про валізу, що стоїть біля стіни. У ній знаходяться речі німецького офіцера (машинка «Зінгер», фото, тушонка в ідеальному стані, цигарки) покинуті при відступі. Бабуся довгий час забороняла своїм нащадкам відкривати цей таємничий чемодан, посилаючись на те, що він замінований. І тільки після її смерті цікавість рідні перемогла й валіза потрапила до музею. Найстрашніший експонат залу – це жіноча сумочка, викроєна з людської шкіри. Цинізму й жорстокості війни немає меж.

Третій зал дає уявлення про військове обмундирування та амуніцію. Вздовж стін стоять манекени, одягнені у форму радянських бійців, петлюрівців, оунівців, білогвардійців, у німецькі мундири (танкіста, кавалериста). Є там і винахід останніх часів – славнозвісний «зелений чоловічок», а поряд з ним знаходимо атрибути недавнього майдану – фанерні та алюмінієві щити, пробиті каски. З кутка за усім цим дивом військової звитяги спостерігає воскова фігура Тараса Шевченка, який, за словами організаторів, був одним із перших воїнів-інтернаціоналістів.

Серед послуг музею є можливість потримати в руках бойову зброю та постріляти з неї, хоч і холостими набоями, а також, за окрему плату, покататись на військовій техніці. Адміністрація закладу закликає до співпраці представників української та зарубіжної кінематографії, пропонуючи для зйомок свої багаті фонди.

Музей за невеликий період уже заслужив увагу провідних українських телеканалів, сюжети про нього прикрашають ІНТЕР, 1+1, СТБ, ІСТV, 2+2.

 Цей куточок бойової слави відтворює більше століття нашої історії, нашого болю, його варто відвідати хоча б тому, що там цікаво, повчально і, головне, – надзвичайно патріотично.

 

Тетяна Івашкевич



Обновлен 15 июн 2017. Создан 18 июн 2015