мистецькі вечорниці

Катеринопіль. Смітники




 

         Усі ми знаємо гасло: «Катеринопільщина ─ край квітів і добра». Звучить прекрасно. Мабуть, колись так і було ─ до епохи кульків, памперсів та пластику. Років 15 тому в місцевий ліс їздили звідусюди любуватися велетенськими дзвониками, білосніжними духмяними конваліями, плантаціями пролісків, збирати полуниці та гриби. Тепер по катеринопільському лісі страшно ходити ─ там всюди сміттєзвалища. Про катеринопільське «добро» (убивство тварин) ми вже писали.

         Тепер про красу. Кожного року  катеринопільчани ходять на Лису гору любуватися пролісками. Щоразу їх там ставало менше і менше. І от у цьому році майже зовсім зникли. На Лисій ми ледве нарахували до десятка замучених квіток, а колись уся гора була блакитно-синьою. Зате мішки зі сміттям живописно виблискують на сонці. Проліски від нас пішли, як пішли і дзвоники, і конвалії…

        Кажуть, що рівень цивілізації народу визначається  за станом місць громадського користування. У нас із цим страшно: базар увесь обліплений смітниками, ліс – суцільний смітник, узбіччя дороги під лісом, що веде до лікарні, усе в смітті,  такий же вигляд мають  і берізки та ліс перед цвинтарем на Студінці.  Пробуємо розібратися, хто винен і що робити.

Після того, як зійшов сніг, базар наш виглядав жахливо. Контейнер зі сміттям довгий час ніхто не вивозив, тож він весь і велика площа навколо були завалені відходами. Позаду базару (за м’ясним та дорогою) рів ─ теж по самі вінця закиданий сміттям. Хто організував звалище в центрі містечка і хто його повинен прибирати? Спершу ми запитали про це базаркома Надію Каратніцьку.

─ Моя територія тільки по асфальт. Усе шо навколо ─ то частна собственность. Ідіть до них розбирайтесь.

─ А навколо базару хто має прибирати? Тут же скрізь відходи торгівлі: целофанові мішки пакунки, пластикові пляшки…

─ А я откуда знаю? Ідіть до властєй питайте. Я своє прибираю.

        Йдемо в селищну раду.

─ За чистоту на базарі  та навколо нього відповідає РАЙПО, ─ кажуть секретарі. Цю ж думку підтримує і селищний голова Іван Гегедош.

─ А чому там не вивозять сміття і навіть більше ─ скидають його просто в рів?

У них є договір на вивезення сміття?

Гегедош телефонує до керівника комунгоспу, уточнює.

─ Ні, такого договору вони не уклали.

            Йдемо в РАЙПО. Довго шукали керівника цієї установи Віктора Приємського, нарешті знайшли.

─ Вас турбує газета «Новий Дзвін». Скажіть, будь ласка, хто відповідає за чистоту на базарі і де межі ринку?

─ Шо це за газета?

─ Обласна й тальнівська.

─ Тальнівська? То хай у Тальному порядок наводять!

─ Але ця газета поширюється і на Катеринопіль. То де межі ринку?

─ Це комерчеськатайна.

─ А от у сільраді кажуть, що РАЙПО має прибирати і базар, і прилеглі до нього території.

─ За чистоту на ринку відповідає базарком. А межі? Межі ─ по забор.

─ Тоді й звалище, що за м’ясним, виходить, ваше?

─ Ні, то частна собственность. Магазини приватізірували. Питайте в їх. Ми свій мусор викидаємо у бак.

─ Але той бак повний. Чому ви не уклали договір на вивезення сміття?

─ Чому? Чому? Бо ми його самі вивозим. У нас своя машина є.

          Йдемо на базар. Робимо обхід підприємців, що мають тут магазини. Кожен захищає свої права. Більшість із них, ту площу, що вважають своєю (три метри ззаду і три спереду) підтримують у чистоті. Інші ─ нарікають, що то не їхнє сміття, адже торгують вони одним товаром, а відходи валяються від зовсім іншого. Від смітника позаду м’ясного усі навідріз відмовились: «Цей смітник ─ за дорогою (яка є в’їздом на базар), а дорогу нам би ніхто не дав приватизувати. Та й існує він довше, ніж наші магазини». Варто зазначити, що сміття там не тільки «базарне», а, очевидно, й частини прилеглих  будинків. Ось така нічийна земля в центрі містечка. Агов? Нікому не треба?

        Заради справедливості мушу сказати, що через кілька днів після  моєї розмови з Віктором Приємським на базарі зробили косметичне прибирання. Частину сміття змели в провалля (велика катакомба в асфальті), яке вже кілька років стоїть відкритим (навпроти туалету), а частину ─ вивезли в невідомому напрямку разом зі сміттєвим баком. Підприємці нарікають:

─ Тепер сміття хоч їж!

─ Бак  вивезли, усе сміття згрібають і жужмом палять: і поліетилен, і пластик… Коли починають палити костри, з базару тікати треба. Вчадіти можна. Не кажучи вже про шкоду для здоров’я від такого багаття.

─ А собаки постріляні й потравлені й досі валяються, на ринку прибрали, так на кладбищі вже кілька місяців воняють. Одна лежить прямо при в’їзді. І сказу не бояться. Або зовсім сліпі, або нас за дурнів мають.

        І це не єдина проблема нашого базару. В такому людному місці немає «людського» туалету. Ті що є або аварійні, або…не зовсім «людські». Тож не дивно, що люди ходять справляти нужду у берізки, що біля цвинтаря.

         Дорога, що прямує під лісом до лікарні теж у жахливому стані. Мешканці навколишніх будинків нарікають, що сміття не їхнє.

─ Ото їдуть до лікарні, стали, викинули і поїхали далі! ─ Каже одна із містянок. ─ Якби хоч одного зловили та оштрафували, то може б боялися, а так ─ нема толку!

    Нема толку! Це правда. Поки ми отак будемо звалювати провину з одних пліч на другі, так і буде. Я думаю, усі винні: селищна рада, що бездіє, керівники організацій, що не слідкують за порядком на своїх територіях, а також ми всі: одні винні, бо бачать, хто носить сміття, та мовчать, інші ─ що смітять, треті ─ що хваляться тим, що палять пластик. Думаю, якщо підійти до проблеми комплексно, її можна вирішити.

 

Тетяна Івашкевич



Создан 27 апр 2016