мистецькі вечорниці

Олег Савранський став Людиною року 2016




           Кожен рік дарує нам свої клопоти, події, перемоги, поразки. Щороку з’являються нові постаті, які відзначилися своїми вчинками, справами. Стали, так би мовити, символом року. Переглянувши минулорічні події, наша редакційна  колегія дійшла висновку, що "Людиною 2016" року за версією газети "Новий дзвін" та сайту "Вісті Черкащини" є Олег Савранський – невтомний борець за справедливість не тільки на війні, але й у мирному житті.  У минулому році Олег прославився своєї знаменитою землянкою, відвоював у влади, обіцяне державою житло, став батьком і знову вернувся на фронт захищати рідну землю. Дякуючи Олегу, його незворушній позиції, про Катеринопільщину дізналася вся Україна. Якщо раніше, про наш край мало хто чув із телевізійних новин, то землянка Савранських стала Меккою для всіх провідних українських телеканалів. Маленьке село Новоселиця на Черкащині прогриміло на всю Україну. Можна по-різному оцінювати значимість цієї події, але одне очевидно: Олег на власному прикладі продемонстрував, що за власні переконання варто боротися, не зупинятись на півдорозі, а йти до мети, особливо, якщо віриш у справедливість своїх суджень.

            "У свої 30 років, ─ каже катеринопільчанин Віталій Міщенко,─ Олег побачив стільки, що дехто за все життя не бачить. На його очах гинули побратими на Майдані, в "Айдарі", і тепер – на полі бою, в частині, якій він служить. Можливо тому він такий стійкий, безкомпромісний, інколи категоричний і навіть впертий. Він не схиляється перед чинами, посадами, але завжди з великою повагою розповідає про подвиги своїх бойових побратимів, волонтерів, звичайних людей. Це людина, яка побувавши в пеклі війни, зробила ревізію своїх цінностей, і тепер досить чітко може відрізнити, де перли, а де прості камінці чи болото".

            Спробуємо розібратися, як і де формуються такі характери? Що на них впливає?

 

"Я ріс в абсолютній свободі"

            Олег Савранський народився 25 вересня 1983 року  у місті Ватутіне.  "Батьки мене особливо нічим не обмежували, ─ розповідає, ─ привчали робити свій, власний вибір, можливо навіть неправильний. Я ріс в абсолютній свободі. Не було такого, щоб мене в чомусь контролювали. Батько казав: "Хочеш курити – кури, хочеш пити – пий",  ─ і так далі. Але я не хотів. Можливо тому й не хотів, що не забороняли".

            Після закінчення 9-ти класів Олег пішов навчатися у Шевченківський сільськогосподарський колежд, де отримав спеціальність технік-механік. У 2003 році вступив до Київської аграрної академії, однак довго там не затримався, оскільки влаштувався працювати на фірму садівником і втратив інтерес до навчання:

           "Наша фірма займалася ландшафтним дизайном, люди подавали замовлення, а ми їх виконували, облаштовували двори, квітники, дачні ділянки. Садили квіти, дерева, робили англійські газони, гірки тощо. Перед Євро-2012 готували два стадіони до змагань. Ця робота мені подобалась, тому я й присвятив їй майже десять років. Якийсь час працював на будівництві, але невдовзі звільнився, оскільки там було багато порушень трудового законодавства (працювали у вихідні, на висоті робили без касок та ременів безпеки,  оформляли як різноробів, хоч примушували виконувати завдання, розраховані на людей із відповідною кваліфікацією). Тож з будівництва я пішов зі скандалом і вимагав компенсацію за порушення норм безпеки".

 

Пройшов гарт на двох Майданах

            У 2009 році Савранський придбав машину і паралельно із садівництвом  почав таксувати.

"На перший Майдан ми їздили всією будівельною бригадою, до того ж, із дозволу керівництва. На другий – я вже їздив сам.  Перед цим придбав автомобіль, тож возив туди цукерки, каву, бо знав, що людям там не солодко.  Інколи хлопців відвозив за потребою – помитися або щось придбати. Звичайно безкоштовно. За це отримав позивний "Таксист". Я не жив постійно на Майдані, але був там, коли БТРом пробували зруйнувати нашу барикаду, коли спалили Будинок профспілок. Допомагав витягувати та евакуйовувати людей".

 

"Від Майдану до "Айдару"

           "В АТО просився з перших днів. Спершу поїхав у табір  Нацгвардії, потім у Голосіївський військкомат. І там, і там відмовили, зіславшись, що в мене немає військової спеціальності. Тоді я вирішив проблему через знайомих майданівців. Коли їхали на фронт, ніхто толком не знав навіть, куди нас везуть. Не говорили, бо боялись розголосу. Згодом з’ясувалося, що в "Айдар".  Насамперед нас всіх оглянув комбат Мельничук. Перевіряв фізичну підготовку та наявність судимостей. Осіб 10 із 53-х новоприбулих відсіяв зразу. Він видався мені достойним командиром, досить суворим, умів тримати дисципліну, хоча я був далеким від його оточення, тож добре його не вивчив".

            Прикладом воїнської звитяги, безстрашності для Олега Савранського стали  Руслан "Німець" (Бобуров), Олександр "Обухов" (Кононко), Женя "Начкар" (Сєлін), Міша "Пітерський", Вася "Монах" (Пелеш), Андрій "Комбайнер", Руслан "Грузин", Сашко "Італієць".  Декого з них уже нема в живих, дехто отримав важкі контузії, поранення.  В "Айдарі " Олег служив у 2-ій штурмовій роті, а потім у роті забезпечення.  Згадує, що найважче було перший місяць: "Я не був готовий до таких подій," ─ каже.

 

"Катя і Леся збирали автомат вправніше багатьох чоловіків"

            Олег розповідає, що в "Айдарі" було чимало дівчат, жінок. Вони виконували організаторські, переговорні функції,  надавали медичну допомогу, але найтяжчий із їх обов’язків – забирати 200-тих. Крім того, служили дівчата і в  розвідці, і на передових рубежах. "Мені найбільше запам’яталися Уляна,─ каже Савранський,– тендітна дівчина, що управляла "Уралом", а також ─ "мама Таня"  ─ наш медик, душа батальйону "Айдар". Ще були дві сестри з Харкова – Катя і Леся, які збирали автомат вправніше багатьох чоловіків. Із Надією Савченко я розминувся. Вона потрапила в полон у червні, а я поступив у батальйон у липні, тож знаю про неї лише з розповідей побратимів".

 

"У сім’ї головний той, хто досвідченіший"

            Олег вважає, що в сім’ї має бути рівноправність.

"З Олею я познайомився на весіллі наших родичів (Її брат був одружений з моєю сестрою, тож ми маємо спільного племінника – Сергія Височанського). Олі тоді було 5 років, а мені 12. Вона мене не пам’ятає, а я був старший, тож запам’ятав її. Потім наші шляхи розійшлися, а згодом, коли я працював у Києві, односелець дав мені її номер телефону, я зателефонував,  почали зустрічатися, і так по сьогодні. Вважаю, що головою сім’ ї  має бути той, хто досвідченіший, але обов’язково треба прислухатися  до думок і бажань своєї половинки. Тоді в буде все гаразд".

Олег уміє добре куховарити,  хоча зараз на це у нього не вистачає часу. З усіх страв найбільше любить борщ і плов. Раніше мріяв мати багато дітей, але наразі далекоглядних планів не складає.

 

"У школу треба ходити за знаннями, а не за оцінками"

           Ми не могли не поцікавитися, як Олег планує виховувати сина Ярослава. Чи є в нього якісь особливі принципи? З’ясувалося, є.

           "Треба дитині привити любов до правди, у школу вона має ходити не за оцінками, а за знаннями, щоб духовне ставила вище від матеріального, а також щоб поважала  людей і шанобливо ставилася до природи".

 

"Сучасна релігія – це один із засобів впливу на людей"

          "Офіційно я православний, хрещений. Як був у Києві, часто їздив до Києво-Печерської лаври, спостерігав. Не розумію, чому церква проповідує любов, нестяжаніє, а монахи сваряться між собою навіть на людях і їздять на крутих мерседесах. Багато запитань у мене викликає і хрещення Русі, що на крові здійснювалось, хрестові походи. З іншого боку, не бачу особливого гріха, у тому, що колись поклонялися Сонцю, Землі, адже саме вони дарують Життя. Думаю, набагато краще поклонятись Землі, ніж її занедбувати, так як роблять це сучасні люди. Але я не можу сказати, що великий спеціаліст у цьому аспекті. Щоб робити якісь висновки, треба вивчати питання глибше. Схиляюсь до судження, що сучасна релігія – це один із засобів впливу на людей. Церква зараз ближча до політики, ніж до віри.  Звертатись до Бога можна не тільки в церкві. Я вірю в Творця. А інститут церкви викликає в мене багато запитань".

            Певна річ, найкраще знає Олега його дружина – Ольга. Цікавимося її думкою. " У мене чудовий чоловік, а в Ярослава ─ тато. Добрий,  чуйний, завжди з розумінням ставиться до наших потреб. В усьому підтримує. Хочу, щоб син був схожим на нього. Сподіваюся, так і буде! "

 

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

 

 

 

 

 

 



Создан 18 фев 2017